БОДНАРЧУК ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ

(1938–2015)

УНІКАЛЬНА ЛЮДИНА,

ЯКА РОБИЛА ДОБРО НА ЗЕМЛІ

(ДО 80-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

У січні 2018 року виповнилося б 80 років з дня народження першого директора Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», засновника музею Бджільництва, члена-кореспондента НААН, професора Боднарчука Леоніда Івановича.

 Ми не можемо не згадати все, що Він зробив для бджільництва України, та про його нелегкий життєвий шлях.

Його батько, Іван Федорович, у роки сталінських репресій, за доносом був заарештований, засуджений до 19 років заслання і висланий до Сибіру.

В 1949 році сім’я Боднарчуків, відбувши термін заслання, виїхала в Україну на Житомирщину, де Леонід Іванович закінчив середню школу. У 1961 р. закінчив зоотехнічний факультет Української Сільськогосподарської академії, нині Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Наукова діяльність Л.І. Боднарчука була розпочата в інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена, де з 1962 р. працював на посаді молодшого наукового співробітника. А з 1969 р. – в Опорному пункті «Пуща Водиця» Української дослідної станції бджільництва на посаді старшого наукового співробітника, де підготував дисертацію.

У 1974–1989 рр. — старший науковий співробітник інституту зоології ім. І.І.Шмальгаузена

НАН України, завідувач лабораторії, відділу екологи комах-запилювачів, заступник директора з наукової роботи Інституту зоології НАН України ім. І.І. Шмальгаузена; з 1989 року по 2012 рік – директор Національного наукового центру «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» НААН.

У 1990 р. йому присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, а у 1997 р. – професора. У 1989 році главк науки Міністерства сільського господарства УРСР запросив Л.І. Боднарчука на посаду директора ще не існуючого тоді інституту бджільництва. Як потім згадував Леонід Іванович «Наказ видали, а приміщення для нового інституту не знайшли. Півтора року ми по суті, перебували в Інституті зоології. Одна добра душа порадила поїхати на Виставку досягнень народного господарства тодішньої УРСР і там подивитися на вільне карантинне відділення. Це біля мальовничої місцевості – Феофанії. Подався я із товаришами оглянути об’єкт. Перелізли через паркан, і аж страшно стало – так усе було довкола занедбано: свинарники, конюшні, корівники не ремонтувалися майже 40 років, ніде не прокладено доріжок. Тут, у фермах розміщували тварин перед тим, як вони мали потрапити на ВДНГ. До того ж осіли на цій території різні кооперативи. Почав я «вибивати» місце. Адміністрація Виставки категорично проти. Листи писали проти мене. Я довів, що землю на ВДНГ не люблять і не цінують. Невдовзі вийшла постанова уряду, яка поклала край усій тяганині».

І вже тоді «взявся створювати інститут та музей, Адже кожен пасічник це - винахідник, дослідник, експериментатор, який творить нове і перевіряє наукову розробку на практиці. Мене спочатку в цій справі надихали дві людини – Петро Іванович Прокопович, чиє ім’я носить наш інститут, і мій батько, якого я дуже любив і вулик якого зберігав ще в інституті зоології». При облаштуванні території стало йому в пригоді і вміння малювати, і те, що розумівся на будівельній справі. Добре, що настав такий час, коли нічого не потрібно було погоджувати ні в райкомі партії, ні у виконкомі. Одну ферму відрізав, іншу укоротив, впорядкував майдан на центральній садибі.

Брав будівельні бригади із Західної України, купував зерно і розраховувався з робітниками, їздив по селах, де були знайомі голови колгоспів, купував кури, яйця, щоб нагодувати робітників, бо зарплата «не світила» по півроку. До наукової співпраці залучив своїх колег з Інституту зоології, фахівців із бджільництва. Вони влаштовували весь час суботники, бо роботи було по самісінькі вінця. А силу, енергію, щоб усе переборювати, дає йому, вважав Леонід Іванович, Бог.

У 1992 р. Український науково-дослідний і технологічний інститут було перейменовано в Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича, який за короткий час став одним із найбільших у світі науково-дослідних закладів у даній галузі.

В інституті зростала кількість людей, уже було опоряджено лабораторний корпус, де розмістилися чотири відділи. Ось тоді директор повірив, що інститут є. А коли зробили так званий «голубий корпус», який жартома називають Маріїнським, то люди вже більше не говорили: «Я працюю у свинарнику чи конюшні». Ця термінологія зникла.

У 2005 р. Указом Президента України Інституту бджільництва імені П.І. Прокоповича надано статус Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича».

Теоретичні і практичні дослідження Л.І. Боднарчука Були присвячені таким найважливішим напрямам галузі бджільництва, як племінне бджільництво, селекція, екологія, генетика і біотехнологія, апітерапія, контроль якості і сертифікація продуктів бджільництва.

Л.І. Боднарчук автор 380 наукових праць, в т.ч. 10 монографій, 7 винаходів. Він – член редколегії журналів «Пасіка», «Український пасічник», «Трибуна» та головний редактор міжвідомчого тематичного журналу «Бджільництво».

Вчений користувався заслуженим авторитетом та повагою серед спеціалістів галузі. Його було обрано президентом Спілки пасічників України, головою національної асоціації «Укрбджолопром» та президентом асоціації апітерапевтів України. Леонід Іванович вважав, якщо б така армія бджолярів (більш ніж 500 тисяч) скинулася хоча б по одній гривні, то інститут мав би річний бюджет більший, ніж виділяє йому держава. Але це йому не вдалося, і тому доводилося шукати спонсорів. Деякі підприємливі ділки не раз пропонували йому здавати територію в оренду, збудувати тут бензоколонку, розмістити приватні структури, але Боднарчук не пішов на це і тим зберіг інститут, його незалежність.

А загалом «бджолина» тема своєрідно проходила через усе його життя: він колекціонував значки і марки з бджільництва, зберігав батьківський вулик, став директором Інституту бджільництва імені П.І. Прокоповича, і зробив музей бджільництва як подарунок батькові. 10 років життя пішло на те, щоб поставити на ноги цей інститут, Де він, без перебільшення, днював і ночував, не нарікаючи на втому, на перевантаженість, на скрутні обставини, в які не раз потрапляв.

Згадуються його слова: «Мені в цьому інституті все хочеться робити: взяти віник і підмести, встати о четвертій годині ранку, щоб покосити траву. Це моє життя. Я його люблю. Я навіть до людей ставлюся по-іншому, ніж ті директори, які приходять на все готове. Тут моя доля, моя надія, моя Україна!»

Національний музей бджільництва має понад 2000 експонатів і є навчальною базою для ряду вузів м. Києва. Ним пишався не тільки директор – його творець, а й наукові працівники. Всі знають, що чимало експонатів роздобув, випросив, виблагав, викупив Леонід Іванович Боднарчук. Головна «героїня» цього закладу, звісно, бджола.

За словами Президента всесвітньої бджолярської організації «Апімондія» – не одна країна світу не має такого музею: по кількості представлених експонатів, належному оформленню зібраних матеріалів та подачі інформації про історію бджільництва України. Це найяскравіше та найбагатше зібрання, що відображає історію бджільництва, винахідливий розум українських бджолярів.

Дякуючи великій організаторській роботі Л.І. Боднарчука Україна має не тільки музей бджільництва, але й професійне свято «День пасічника», закон «Про бджільництво». В 1998 році вперше

в Україні проведено конгрес бджолярських організацій країн Центральної та Східної Європи «Апіславія». На другому XVII конгресі «Апіславія», проведеному в Україні у 2008 році Л.І. Боднарчука

обрано першим віце-президентом цієї організації. У 2003 році Україна стала членом міжнародної бджільничої організації «Апімондія».

За наукове забезпечення галузі бджільництва Леоніда Івановича обрано членом-кореспондентом УААН і присвоєно звання професора Національного аграрного університету.

Л.І. Боднарчук за досягнуті успіхи нагороджений кількома урядовими нагородами, Почесною грамотою Президії НААН, а в складі колективу Інституту – Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. У 1998 році йому присвоєно почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України.

Боднарчук Л.І. був повним кавалером орденів «За заслуги».

Правду казав Левко Лук’яненко про директора Інституту бджільництва: це унікальна людина, яка немов та бджілка, робить добро на землі.

Журнал «Пасіка»,
№1 за 2018 р.