Олег Сергійович Оврас за освітою вчитель, працював у школі, потім на інших посадах, тривалий час працював на державній службі. У 40 років почав замислюватися, що потрібно чоловікові для щастя. У суспільстві побутує думка, що чоловік, який досягнув сорокарічного віку, повинен вже мати сім’ю, будинок, машину, бути успішним бізнесменом і таке інше. Чогось він досяг, чогось ще ні, але ж справа зовсім не в цьому. Головне – бути щасливим, здійснити свою мрію. І коли він це зрозумів, то вирішив звільнитися з роботи і зайнятися садівництвом, бо вважав, що садівництво – це єдина галузь сільського господарства, яка не лише може і повинна бути прибутковою, а й межує з поезією.

Олег Сергійович заклав сад, не маючи навіть мінімального досвіду в цій справі. Тож не дивно, що на нього відразу звалилася купа проблем, які довелося вирішувати. Зокрема, де взяти саджанці на 20 гектарів площі? Які сорти посадити? Згодом прийшов досвід і розуміння, що припустився помилок. Поступово викорчовував саджанці, засаджуючи сад новими імунними сортами, стійкими до хвороб. На це пішло 8 років його життя. Але він не шкодує, бо весь цей час рухається до своєї мети – створення імунного (органічного) саду.

Чому саме імунного? Бо ті яблука, які ми купуємо у супермаркетах, зазвичай обробляються від 25 до 30 разів. А ті, що вирощує Олег Сергійович, обробляються 5-6 разів. Як бачите, різниця відчутна. Саме тому він дійшов висновку, що аматорський, а тим більше фермерський чи промисловий сад буже по-справжньому корисним і прибутковим, якщо в ньому буде закладено щонайменше 40 % імунних сортів.

 

З усіх галузей сільського господарства садівництво, напевне, найбільш наповнене поезією природи. Надто вже заворожує яблуневий сад під час цвітіння або восени, коли гілки дерев схиляються від приємної втоми ваговитого урожаю, особливо вранці, коли схід сонця допиває з них нічну росу...

Однак при закладанні саду кожен господар розраховує не лише на моральне задоволення від спілкування з природою, а й на цілком реальний економічний ефект. Відсутність його може призвести до цілої низки проблем, адже садівництво — складна галузь сільського господарства, на фінансово-економічному стані якої часто позначаються різке зниження продуктивності садів, погіршення якості вирощуваної продукції, непередбачені погодні катаклізми та інші негаразди. Крім того, як і будь-який сучасний вид бізнесу, садівництво пов’язане з кредитами, позиками тощо. До того ж, робота в саду здебільшого потребує відповідних навичок, тому не завжди можна скористатися послугами некваліфікованих працівників. Та й знайти найманих робітників чим далі, тим важче, а відтак чимало завдань доводиться виконувати власноруч або силами власної родини. Інакше кажучи: в саду завжди цікаво, але ніколи не буває легко. Особливо враховуючи те, що відчутний економічний ефект можна отримати не раніше, ніж через три роки після закладання саду, а затримання очікуваних результатів може призвести до значних фінансових проблем.

Саме тому я вирішив поділитися власним, хоча й скромним досвідом з читачами журналу. Можливо, розповідь про мої помилки на початковому етапі садівництва при закладанні яблуневого саду стануть комусь у пригоді.

Насамперед зауважимо: сад — це тривале капіталовкладення, тому дуже важливо з самого початку уникнути елементарних помилок, які робить більшість садівників-початківців. Це надзвичайно важливо ще й тому, що існує чимало ризиків, які "допомагають" потрапити в халепу: весняні заморозки, град, захворювання рослин тощо. Про всі проблеми, які трапляються під час роботи в яблуневому саду, розповісти не зможу, бо багато чого ще не знаю. Але хочу розповісти про те, на чому обпікся сам. Можливо, це допоможе іншим садівникам-аматорам.

Отже, одне з найважливіших питань — сортовий склад. Адже крилатий вислів І.В. Мічуріна "Сорт вирішує успіх всієї справи" був і залишається життєво важливим для будь-якого садівника, особливо коли він має справу з багаторічною рослиною. Після того, як у пошуках найкращих сортів я об’їздив чимало садів України, побачив багато рослин на власні очі і наслухався порад від досвідчених садівників, зупинився на наступній групі сортів: Голден Делішес, Джонаголд, Чемпіон та Айдаред для запилення. Також висадив певну кількість яблунь сорту Ренет Симиренка. Усі дерева висадив на карликовій підщепі М9. Крім того, у мене була пробна ділянка саду, засаджена сортом Джонаголд. Маючи досвід роботи з цим сортом лише два роки, під час закладання саду ставку зробив саме на нього.

Ось так я «успішно» заклав сад сортами, які досить сильно уражуються паршею, і тим самим прирік себе на поразку: тривалу і не завжди успішну боротьбу з цим захворюванням. Щодо запилення, то не слід було обирати сорт Айдаред, плоди якого вражаються хворобами і не мають великого попиту на ринку. Потрібно було вибрати інший сорт, наприклад Флоріну, стійкий до хвороб і з ціною на яблука не меншою, ніж у сорту Айдаред, тоді міг би уникнути 15% проблем. Міг, але не уник.

Ще одна порада: ніколи не робіть ставку на один сорт. У промисловому саду має бути не менше п’яти, а краще семи сортів. Тоді на кожний з них припадатиме приблизно по 15% очікуваного прибутку.

Аналізуючи свої помилки, мушу визнати, що від висадженого на чорноземі сорту Джонаголд за 4—5 років я так і не отримав очікуваного врожаю. В середньому більше 5 кг з дерева ми жодного разу не зібрали: дерева "жирували", стрімко росли, а плодів не зав’язували. Проте невелика ділянка Джонаголду, висаджена на суглинку, давала по 7—8 кг з дерева буквально на другий рік після висаджування. Ні мої зусилля, ні поради досвідчених садівників результатів не дали: мій Джонаголд так і не заплодоносив.

Про причини ситуації, яка зі мною трапилася, можна говорити багато, але я втратив найдорожче — час. Як уже зазначалося, під час закладання саду я зробив ставку на цей сорт, висадивши його на 50% площі. Щодо сорту Голден Делішес, який користується значним попитом на ринку, то в нашій місцевості, в умовах центральної частини України, починаючи з другого року плодоношення він потребує якісного удобрення азотом, інакше яблука ростуть дрібні й нетоварні.

Всім, хто цікавиться яблуневими сортами, я завжди намагаюся докладно розповісти про переваги та недоліки кожного з них. Зокрема, у 2016 році під час приморозку на Покрову, який сягнув мінус 13оС, всі дерева сорту Ренет Симиренка, які були молодші п’ятирічного віку (а більшість у моєму саду були саме такими), підмерзли так, що відновленню не підлягали, інші ж сорти не були настільки вражені морозом. Тож, коли у мене замовляють значну кількість саджанців сорту Ренет Симиренка, я намагаюсь докладно пояснити ситуацію, щоб садівник був обізнаним. На відміну від цього сорту, цілком очікуваний і навіть трохи більший результат я отримав від яблуні Чемпіон. Ось чому під час закладання саду слід враховувати, що далеко не всі сорти не мають проблем і не з кожним із них однаково легко працювати.

На жаль, мій гіркий досвід на цьому не вичерпався. Зокрема, сільськогосподарський сезон 2014 року підтвердив, що в окремі роки з паршею яблуні боротися надзвичайно складно, а інколи майже неможливо. Нагадаю, що всі сорти, які я висадив на початку своєї садівничої діяльності, дуже вражалися паршею, а відтак наступна моя порада: не менше 40% яблуневого саду необхідно закласти імунними, тобто стійкими до хвороб, сортами. Нині таких сортів виведено чимало: Флоріна, Топаз, Рубінола, Голд Стар, Сіріус, Оріон, Луна, Голіда, Скіфське золото, Райка, Аріва, Вільямс Прайд, Моді, Пінова та інші. Деякі з наведених сортів є хорошими запилювачами. Звісно, кожен з цих сортів має певні недоліки і переваги, адже, як відомо, цілком ідеального сорту не існує, однак усі вони заслуговують на увагу садівників.

Останнім часом популярність імунних сортів яблуні стрімко зростає. Власники присадибних і дачних ділянок прагнуть виростити у своїх садах екологічно чисту продукцію, щоб забезпечити власну родину яблуками, які не контактували із засобам хімічного захисту, а самі плоди були б не лише привабливими на вигляд, а й по-справжньому смачними. Саме такий зміст ми традиційно вкладаємо в уособлення цього фрукту.

Однак є інша проблема. У наш час фермери та власники яблуневих садів зіткнулися з тим, що ціна на засоби хімічного захисту зростає значно швидше, ніж ціна на їхню продукцію. Проте не все в житті вимірюється грошима. Якщо раніше у програмах хімічного захисту садів зазначалося, що проміжок між хімічними обробками від парші становить 10—12 днів, згодом 7—10 днів, то тепер у закордонних публікаціях інколи пишуть про інтервал між обробками 5—7 днів. Де ж тоді, скажіть, здоровий глузд? Навіщо ж настільки збільшувати «хімічне навантаження» не лише на яблука, а й на людський організм, який їх споживає?

Питання імунних сортів для українських селекціонерів та аграріїв не нове. Вже не одне десятиліття у нашій країні функціонують сади, засаджені такими яблунями. Їхня продукція цілеспрямовано йде на експорт для виготовлення дитячого харчування. Чому ж тоді всі нові насадження в Україні не закладати виключно імунними сортами? Причин кілька.

По-перше, «законодавцями моди» на ринку є не садівники, а посередники, які закуповують яблука для торговельних мереж. Вони не хочуть ризикувати, закуповуючи нові невідомі сорти. У цьому немає потреби, адже попит зосереджений здебільшого на обмеженій кількості сортів, зокрема: Голден Делішес, Ренет Симиренка, Джонаголд, Айдаред,Чемпіон.

По-друге, дехто скептично ставиться до імунних сортів через гірші смакові якості й нижчу врожайність, ніж у сортів-брендів. Частково з цим можна погодитися, але лише частково. Наприклад, яблуня сорту Топаз має дегустаційну оцінку 4,7 бала, тобто таку саму, як відомий Голден Делішес (у народі — грушовка).

Насамкінець хочу поділитися своїм досвідом щодо типу підщепи, на якій потрібно закладати фермерський сад. Нині найпоширенішими в садах України є ММ106, 54-118 — середньорослі, М9 — карликова, менш поширена — М26. Описувати їх переваги і недоліки не варто, здається про це вже досить багато написано у спеціалізованій літературі. Проте зауважу, що одні й ті самі сорти на різних підщепах ростуть і розвиваються по-різному. Особисто ми заклали свій сад на карликовій підщепі М9, бо вона дає швидший економічний ефект. Але згодом стало зрозуміло, що деякі сорти яблунь карликова підщепа «недогодовує» кальцієм наскільки, що про їхнє тривале зберігання й мови бути не може. Тому саме цим сортам нам довелося приділити більше уваги і зробити вибір: систематично здійснювати позакореневе підживлення кальцієм або перевести їх на середньорослу підщепу. Ми обрали останнє. Таким чином, нині приблизно четверта частина нашого саду закладена на середньорослій підщепі ММ106, решта на карликовій. Підщепу 54-118 ми взагалі не використовуємо. Переконаний, що при закладанні саду не варто використовувати лише один тип підщепи. І взагалі, кожен має обрати те, що йому ближче до душі.

Отже, якщо підходити до закладання саду — аматорського, фермерського або промислового — виважено, з урахуванням тонкощів і знань, відомих сучасній науці, то більшості типових помилок можна цілком уникнути, особливо, якщо увесь час вчитися і практикуватися.

О.С. Оврас,
с. Цибулеве, Кіровоградська обл.,
тел. (097) 906-9646, (099) 499-4961,
www.velesgarden.com.ua

Із журналу «Дім, сад, город»
№9 за 2018 рік