Клематисам "подобається" все, що ви можете їм дати. Вони так само, як і всі рослини, вдячні за гарний догляд. Слід врахову­вати, що клематиси світлолюбні, але в південних районах із спекотним кліматом вони добре ростуть і в напівзатінку, на ділянках, захищених від вітру, що ламає і заплутує пагони, ушкоджує вели­кі квітки.

До ґрунтів клематиси неви­багливі, але краще ростуть на дренованих суглинках із слабокислою, нейтральною або луж­ною реакцією. Кислі ґрунти вап­нують. Непридатні ґрунти засоле­ні, заболочені або з близьким за­ляганням підґрунтових вод, важкі глини, ідеальний ґрунт — осуше­ний, багатий на перегній сугли­нок. Він трапляється нечасто, але його можна поліпшити внесен­ням органічних добрив або ком­посту. Сухі піщані землі, які дуже нагріваються, також поліпшують за допомогою великої кількості органічних добрив, торфу або листяного перегною. Головне — збільшити вологоємність піща­них ґрунтів. На глинистих її, нав­паки, треба зменшити, для чого ділянку двічі перекопують, дода­ючи достатню кількість великозернистого піску з торфом. Внас­лідок цього глинистий ґрунт стає пухкішим. Якщо немає гною, можна використати добрий ком­пост з мінеральними добривами.

 

 

Садіння клематисів

Який час найкращий для са­діння клематисів? У південних районах це кінець жовтня — лис­топад, а в північніших — кінець травня — червень. У цей час корені у них, як правило, в активному стані і добре приживлюються. Останнім часом молоді саджанці великоквіткових клематисів реа­лізуються в контейнерах, з яких пересадити одно- чи дворічні саджанці в ґрунт можна без проблем у будь-який період року, у тому числі в разі потреби і вліт­ку. Рослину треба вибити з кон­тейнера з грудкою землі, не пош­кодивши корені, тоді вона швид­ко приживлюється.

Перед садінням викопують ямку розміром 60 х 60 х 60 см. Якщо ґрунт не підходить для ви­рощування клематисів або бід­ний на поживні речовини, копа­ють більші ямки — 70 х 70 х 70 см і кладуть два—три відра гною, змішаного з компостом і землею. Якщо ґрунт глинистий, щільний, з підвищеною вологістю, на дно ями насипають 10—15-сантиметровий шар щебінки або великозернистого піску для створення дренажу. Клематиси вимогливі до вологи, але не люблять над­лишку її, особливо тривалого застоювання води.

Пагони перед садінням об­різують над першою або другою парою бруньок. Клематиси пога­но переносять ушкодження коре­нів, тому під час садіння їх треба рівномірно розправити в усі боки. Садять саджанець на 5—10 см глибше, ніж він ріс у контейнері або на попередньому місці. Якщо саджанець щеплений, необхідно, щоб місце щеплення було заглиб­лене в землю і там могла б розви­ватися додаткова коренева систе­ма. Навколо рослини можна зали­шити заглиблення, яке поступово заповнюють землею в міру її рос­ту.

Занадто глибоко садити не слід, бо загальмується ріст сад­жанця, він може навіть загинути. Під час і після садіння землю обережно ущільнюють, потім рясно поливають і мульчують.

 

 

Полив і підживлення

Поливати рослини необхідно не рідше одного разу на тиждень на глибину 40—50 см у перший рік після садіння і дещо збільшувати глибину поливу в подальші роки. Ґрунт розпушують через два—три дні після поливання або через по­лив. З настанням спеки слід поли­вати клематиси два—три рази на тиждень, верхній шар ґрунту під­тримувати в пухкому стані.

Під зиму ґрунт глибоко пе­рекопують з внесенням органіч­них і мінеральних добрив, які безпосередньо перед обробітком розкладають на ділянці. Якщо органічні добрива не застосову­ють, норму мінеральних можна збільшити. Навесні після відрос­тання нових пагонів вносять азот­ні добрива під неглибоке роз­пушування.

Рекомендується не менше 3—5 разів за вегетаційний період підживлювати рослини органіч­ними і мінеральними добривами: перший раз — у період бутоніза­ції, вдруге — після масового цві­тіння і літнього обрізування, тре­тє і наступні підживлення — після чергового цвітіння й обрізування. Для дрібноквіткових видів з об­меженим періодом цвітіння кіль­кість підживлень можна скороти­ти до двох—трьох. Наприкінці ве­гетації їх припиняють.

Для підживлення багато квітникарів-аматорів використо­вують повне мінеральне добри­во (20—40 г на 10 л води), рідкий коров'як (1:10) або курячий пос­лід (1:15). Застосовують також нітроамофос та інші мінеральні добрива. Слід зазначити, що ви­сокі норми туків можуть спричи­нити опіки і призвести до загибелі рослин. Позитивні результати дає весняний полив вапняним молоком з розрахунку 100—150 г гашеного вапна або крейди на 10 л води.

Клематиси потерпають від перегріву і пересихання ґрунту. Тому навесні потрібно після по­ливу і глибокого розпушування, особливо в південних областях, мульчувати рослини тирсою (на півдні), торфом (на півночі), пе­регноєм (шаром 3—5 см). Корис­но також притінювати і основи пагонів.

Пагони, що відростають, на­весні треба 2—3 рази підв'язувати. Якщо їх з початку росту не спря­мовувати в бажаному порядку на опорі, вони хаотично перепле­туться і декоративного ефекту не буде.

Вкривати клематиси на зи­му рекомендується у тих районах, де вкривають троянди.

Якщо клематиси посаджено із заглибленням основи пагона з нижніми бруньками до 15 см, то в північних районах після обрізу­вання рослини слід підгорнути шаром тирси, землею (1—2 відра на кущ), снігом товщиною до 20—25 см. Завдяки цьому вони мо­жуть переносити морози до –35°С. Вкривають їх після пер­ших заморозків у суху погоду.

Щоб зберегти взимку паго­ни у сортів і форм, що цвітуть на прирості попереднього року, їх обережно знімають з опори, ви­даляють сухі, хворі і слабкі паго­ни, а здорові і сильні вкорочують приблизно до 1—1,5 м, укладають на ґрунт, прикривають дошками і засипають шаром тирси або зем­лею. Розкривають пагони, коли минає загроза значних замороз­ків, слабкі для клематисів не не­безпечні. Знімати укриття реко­мендується до початку росту пагонів.

 

 

 

Обрізування

Декоративність клематисів без­посередньо залежить від прийо­мів обрізування. Ось основні правила цієї роботи. У сортів і форм, що належать до груп Жакмана, Витіцелла та Інтегрифолія, цвітіння відбувається на пагонах поточного року. Якщо рослини посаджені правильно (із заглибленням основи пагонів з нижніми бруньками), восени або рано на­весні обрізують надземну части­ну до рівня ґрунту або залишають основи пагонів (до 10—15 см). У південних районах у сортів цих груп можна залишати без обрізу­вання декілька сильних і здоро­вих пагонів на опорі. Цвітіння на них настає навесні, а на пагонах поточного року — влітку.

У сортів і форм груп Ланугіноза, Патенс і Флорида, а також у видів Арманда і гірського навесні цвітуть минулорічні пагони. Тому найбільш розвинуті сильні і здо­рові пагони слід лише вкорочува­ти, а всі сухі, слабкі і хворі вирізувати. Якщо у цих рослин пагони цілком повністю, квітувати вони почнуть значно пізніше, у деяких сортів менш рясно, а іно­ді цвітіння зовсім не буде.

Щоб не допустити одночас­ного зацвітання усіх пагонів і тим самим подовжити період квіту­вання, навесні необхідно обріза­ти частину з них. Після масового цвітіння, коли на кущі залишаєть­ся приблизно 5—10 квіток, пагони можна знову обрізати до перших вегетативних бруньок, з яких почнуть рости нові пагони з бутона­ми. На південному березі Криму, де основи пагонів у деяких клематисів оголюються (листя жов­тіє, засихає), після масового цві­тіння їх варто сильно обрізати, залишаючи пагони довжиною до 8 см. Приблизно через 1—1,5 міся­ця на обрізаних кущах вироста­ють нові пагони з квітковими бруньками. При цьому розміри квіток збільшуються, забарвлен­ня стає яскравішим, рослини не уражуються грибковими хвороба­ми, декоративність значно поліп­шується. Щоб рослини не висна­жувалися, після обрізування їх підживлюють органічними і мінеральними добривами (з урахуван­ням аналізу ґрунту).

 

 

 

Хвороби і шкідники

Коли дотримуються належ­ної агротехніки, клематиси, як правило, яскраво й рясно цвітуть, значно менше уражуються хворо­бами. Однак іноді спостерігають­ся спалахи хвороб і з'являються шкідники. Так, на коренях може паразитувати галова нематода. Восени основи пагонів нерідко ушкоджуються щетинистим бо­рошнистим червецем, а листя мі­нуючою мухою. За даними Е. Маркхема, для клематисів небезпеч­ні ведмедики, слимаки, гусінь, миші і зайці. Види, сорти і гіб­ридні форми груп Жакмана, Вітицелла та Інтегрифолія уражуються аскохітезом, циліндроспорозом, а клематис виноградолистий — іржею. Найбільш шкід­ливим захворюванням, що зни­жує декоративність і стійкість рослин, є борошниста роса. Іноді у великоквіткових клематисів спостерігається раптове вегета­тивне в'янення — вилт.

Кращим засобом боротьби з хворобами і шкідниками є виро­щування стійких видів, форм і сортів, а також своєчасні агро­технічні заходи. Тільки за сильно­го ураження хворобами або ма­сового розмноження шкідників необхідно застосовувати хімічні препарати.

Агротехнічні заходи перед­бачають знищення бур'янів, пра­вильне і своєчасне обрізування, ізоляцію або знищення хворих рослин.

 З брошури «Клематиси»