Серед видатних ніжинців особливе місце займає геніальний конструктор ракет Сергій Павлович Корольов, якому 12 січня минулого року виповнилося 110 років.

І хоча все життя він провів у інших краях, але ніжинці завжди пам’ятають, що починався він як підкорювач космосу саме в місті над Остром. Недарма донині в центрі всіх приваблює пам'ятний камінь на місці, де стояв будинок, в якому з 1908 по 1914 рік жив юний Сергій.

Небом Сергій почав марити в шість років, коли над Ніжином виконував фігури складного пілотажу, а потім приземлився на Базарній площі льотчик Сергій Уточкін.

Доля з перших же років була неприхильною до майбутнього генія. Народився він у Житомирі в сім'ї викладача російської словесності Павла Яковича, який походив з Білорусі, й доньки українського купця Марії Миколаївни. Їхній шлюб розпався і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків у Ніжині.

Як пише дочка видатного конструктора космічних кораблів Наталія Корольова, згадуючи в своїх книзі "Батько" про ніжинський період життя Сергія Корольова: "Ніжин славився своїми соліннями – знаменитими ніжинськими огірочками. Тут ними займалися давно, і Марія Матвіївна також вирішила спробувати щастя. З її ініціативи було вирішено продати будинок і купити велику садибу в центрі Ніжина. Садиба займала близько гектара землі. Сюди входили: будинок грецької архітектури, фруктовий сад з вишнями, яблунями, грецьким горіхом, великий двір.

Будинок був старовинний, дерев'яний, одноповерховий, але на високому цегляному фундаменті. Як прийнято було в грецьких будовах, вхід був з двору – високий ґанок, а на ньому чотири масивні колони. Будинок був куплений у старої гречанки Бояновської. У цієї ж колишньої власниці садиби Марія Матвіївна взяла рецепт соління огірків. Обережно почавши справу, вона невдовзі її широко розгорнула".

У жовтні 1916 року батьки Сергія офіційно розірвали шлюб, а через місяць мати вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там Сергій пішов до першого класу Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, і Марія Миколаївна зажадала від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Любов до сина була вищою за сімейні чвари. Однак навчатись у гімназії Сергієві не довелося. Почалася революція й гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, другий – у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер.

Кожен, хто закінчував середній навчальний заклад, повинен мати робітничий фах. 1922 року, склавши екстерном усі іспити, Сергій вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи. Але його стихія – авіація. Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом – теорії й практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг.

1923 року Сергій Корольов займався вітрильним спортом, ходив на яхті "Лейтенант Шмідт".

У липні 1924 року президія Одеського відділення ТАПУК затвердила проект планера, розробленого Корольовим. Розроблений сімнадцятирічним юнаком проект містив технічні розрахунки, дванадцять аркушів креслень і пояснювальну записку. У серпні проект безмоторного літака К–5 визнано вартим утілення й надіслано до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України.

З осені 1924-го Сергій Корольов став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що збереглася, у графі "національність" написав – українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним.

Наприкінці літа 1926 року ректор В. Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви – у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С. Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М. Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіаінститут). Спеціальність – літакобудування…

То були перші вагомі спроби підкорити небо, за якими почалася тривала героїчна робота з підкорення космосу і пролягала вона не тільки через новаторські пошуки, а й через неймовірно жорстокі випробування сталінським режимом, які на тривалий час запроторили його до концтабору. Воістину то був шлях через терни до зірок. І ніжинці горді з того, що незламний характер одного з найвидатніших учених ХХ століття кувався саме в нашому місті. Віриться, що ближчим часом у Ніжині з'явиться на місці гранітної брили і краєзнавчий музей, аби після його відвідин Україна народжувала нових видатних вчених.

Тетяна МАРЧЕНКО

Газета Товариства "Чернігівське земляцтво" 
в м. Києві «Отчий поріг»,
№2 за 2018 р.