Кукурудза має різноманітне застосування: це і продовольча, і фуражна, й технічна культура. З неї можна приготувати понад 200 різних страв, кондитерських виробів і напоїв. Цінні властивості кукурудзи перевірені протягом багатьох століть народами різних країн. Її справедливо називають чудовою коморою, золотим качаном, чемпіоном зернових і кормових культур.

Без кукурудзи не одержимо ковбаси, сала, масла і навіть млинців. Цілі зерна часто консервують і підсмажують. З кукурудзяної крупи та борошна готують різні каші й мамалиґу, а також оладки та різні приправи.

Це – аборигенна рослина Америки. Ми настільки звикли до качанистої (хоча в Україну вона прийшла з Молдови та Румунії тільки в 17 столітті), що нині важко уявити кормову базу тваринництва без цієї цінної зернофуражної культури. Нині її вирощують у 70 країнах світу і загальна площа на зерно становить понад 126,7 мільйонів гектарів. У світі на душу населення виробляють 371 кг зерна кукурудзи, а в США, Угорщині, Канаді 1225–1846 кг. Ніби в казці росте і врожайність качанистої.

Кукурудза є однією з найстародавніших сільськогосподарських культур. За врожаями зерна та зеленої маси вона перевершує майже всі зернові культури. Її зерно – добрий і господарськи вигідний корм для всіх видів худоби та птиці. Зерно качанистої характеризується високими поживними якостями: 1 кг його містить 1,34 кормових одиниць, ячменю– 1,2, вівса– 1,0.

У зерні кукурудзи 65–70% вуглеводів, 9–12 білка, 4–5 жиру, 1,5 – золи, 13 – води і лише близько 2% клітковини. Жири нагромаджуються, головним чином, у зародку зерна кукурудзи, де вони становлять близько 35–40%, тоді як ендосперм містить їх лише 0,5– 0,7%.

Кукурудза неперевершена за вмістом в зерні енергії. Калорійність її вища, ніж інших фуражних культур: 1 кг зерна дає 13818 Дж, в той час як 1 кг вівса – тільки 9072 Дж.

Ця рослина відзначається не тільки високим вмістом поживних речовин, але й високою їх перетравністю. Трохи гірше перетравлюються білки зеленого корму в суміші з бобовими (соя, чина, кормові боби).

Вміст великої кількості крохмалю, жиру і найменшої кількості клітковини зумовлює найкращу перетравність усіх поживних речовин кукурудзи, особливо безазотистих екстрактивних речовин, що містять основну масу зерна. Зародки кукурудзи містять понад 25% жиру і при відділені їх від ендосперму використовуються для одержання олії.

У стеблах достиглої кукурудзи міститься: протеїну – близько 5%, жиру 2%, безазотистих екстрактних речовин 37–38% і клітковини 25%. У золі зерна є в середньому (в процентах до ваги сухої речовини): калію 0,4, кальцію 0,04, магнію 0,19, фосфору 0,3–0,5, кремнію – 0,03, сірки – 0,01 і невелика кількість інших мінеральних складових частин.

Кукурудза (жовтозерна) містить у собі багато каротину (провітаміну А), який відіграє важливу роль у збільшенні продуктивності сільськогосподарських тварин. У середньому жовтозерна кукурудза містить від 3,2 до 9 мг цієї речовини, тоді як у білозерній її або ж зовсім немає, або ж не більш як 1,1 мг на 1 кг зерна.

Які особливості вирощування звичайної кукурудзи

на присадибній ділянці?

Перш за все зазначимо, що це – тропічна рослина, яка потребує для свого росту і розвитку достатньої кількості тепла. Вона невибаглива до ґрунту й освітлення. Позитивно реагує на внесення добрив. Добре росте на різних типах ґрунтів: від чорноземів півдня України до підзолистих поліських ґрунтів з реакцією ґрунтового розчину рН від 5 до 8. Непридатні для неї лише солонці та важкі глинисті ґрунти, що погано прогріваються.

Дослідами встановлено, що для одержання 100 кг стиглого зерна з однієї сотки потрібно 3,4 кг азоту, 1,5 кг фосфору, 3,6 кг хлористого калію. Щоб усе це «переварила» кукурудзяна рослина, потрібно понад 50 кг води, 70 кг кисню і 210 кг вуглекислоти. Рік на рік не схожий: один перезволожений, другий посушливий. А яка користь від добрив, коли їх кинемо у сухий ґрунт? Тому органічні добрива (перегній) 400–600 кг на 100 м2 треба вносити безпосередньо під оранку чи перекопування на глибину 22–25 см. Підживлюють кукурудзу пташиним послідом (5 кг на 10 м2). Проводять це тоді, коли висота рослин сягає 30–40 см. Під час підживлення можна вносити 3–5 кг перегною, 2–3 кг попелу на 10 м2.

Впровадження гібридів – надійний засіб підвищення врожайності. Цінні якості їх можна використати повною мірою лише тоді, коли на присадибних ділянках щороку висівати насіння першого покоління гібридів з високими посівними якостями, вирощене з дотриманням усіх правил насінництва. За рахунок ефекту гетерозису й успіхів селекції на ранньостиглість протягом останніх років постійно підвищувалася урожайність та якісні ознаки гібридів. Темпи прогресу селекції на основі широкого застосування методів біотехнології й генної інженерії будуть і надалі зростати, і його значення для приросту врожайності збільшується. Використовуючи певні методи, чужу ДНК переносять у геноми організмів. В результаті з'являються трансгенні рослини, так звані генетично модифіковані організми (ГМО). Але генна інженерія не замінює традиційну селекцію, а лише прискорює її. У кукурудзи успішно створені трансгенні форми. Вирощування трансгенних гібридів є дуже ефективним. Їх використання в цілому у світі, як і взагалі культурних трансгенних рослин, незважаючи на всі обґрунтовані і необгрунтовані побоювання, останнім часом досить швидко зростає. Посівні площі у світі дедалі більше засівають трансгенними гібридами кукурудзи. Цьому сприяє великий асортимент гібридів, районованих у різних країнах світу, який постійно оновлюється.

Для власників присадибних ділянок варто наголосити на тому, що вирощування кукурудзи на зерно з насіння другого покоління є неефективним: посіви виходять нерівномірними і низьковрожайними. У зв'язку з цим потрібно щороку купувати гібридний насіннєвий матеріал. Однак за правильної агротехніки вирощування культури додаткові фінансові витрати для щорічної закупівлі якісного насіння окупаються. Правильний вибір гібридів – головна передумова одержання високих урожаїв, а, отже, й доходів.

На 2018 рік до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, занесено понад тисячу гібридів кукурудзи різних груп стиглості. Серед них найбільш поширені ранньостиглі і середньоранні для зон Полісся і Лісостепу (ФАО 150–299), а також середньостиглі і середньопізні (ФАО 300–450) для зон Лісостепу та Степу. Це гібриди інтенсивного типу зернового та силосного призначення.

На присадибних ділянках, у колективних та фермерських господарствах найбільшого поширення набули гібриди кукурудзи української селекції з високою адаптивністю, зокрема, жаропосухостійкістю, високою та стабільною зерновою продуктивністю. 

В.М.Гаврилюк,

кандидат сільськогосподарських наук

 

Журнал «Дім, сад, город»,

№3 за 2018 р.