Масляну 1846 року Тарас Шевченко разом із своїм товаришем Олександром Афанасьєвим-Чужбинським зустрічали в Ніжині. Які ж спогади залишилися про цю подію? 

За спогадами 0. Афанасьева-Чужбинського: “Приїзд Шевченка до Ніжина не міг лишитися таємницею.

Двері наші не зачинялися, особливо нас відвідували студенти і серед них М.В. Гербель, який був тоді на останньому курсі. У четвер ми пішли у дворянське зібрання. На другий день ми всі роз’їхалися по гостях, і тоді ж він написав Гербелю в альбом чотири рядки з однієї своєї п’єси:

За думою дума роєм вилітає,
Одна давить душу, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може,
й Бог не бачить.

А щодо самого Тараса Григоровича Шевченка? Він у своїй повісті «Близнецы» пише й таке: «В городе Нежине квартировал армейский пехотный полк NN. В этот полк был переведен мой приятель и поселился в белой хатке с садиком и цветничком, как раз против греческого кладбища». Тут він зустрічався з дівчиною. І продовження: «Он навещал Якелину, едва движущуюся, и уверял старика, что он с каждой почтой ожидает родительского благословения. Пришел перевод. И он для такой радости зашел в так называемую кондитерскую Неминая, и порядком кутнул перед выездом.

Є відомості й за книгою О. Я. Кониського. першого біографа Т. Шевченка: «Коли Шевченко і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцею) приїхали в Ніжин, дак. про приїзд їх зараз залунала чутка по місту і «двері нашої кватири, – розповідає Чужбинський, – не зачинялися найпаче від студентів: між ними тоді ще був і відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете, Шевченка і ін. – Микола Гербель».

За спогадами Т. Г. Шевченка і О. Афанасьева-Чужбинського можна зробити висновок, що вони зупинилися в готелі. Це підтверджується згадкою про «номер» і «номерного». Така лексика характеризує службове приміщення, тобто готель.

Віднайшлися спогади Миколи Гербеля та Леоніда Глібова – сучасників Т. Г. Шевченка, які, не прив’язуючись до перебування Кобзаря в Ніжині, зробили опис міста тих часів.

За спогадами М. Гербеля: “Вихрем мчатся кони, колокольчик заливается. Уже не далеко до Нежина. Как бледные призраки, подымаются на горизонте стрельчатые его колокольни. Уже застава далеко за мною, уже я несусь по живой мостовой, каковых не найдется на свете, и знакомые фонарные столбы мелькают перед моими глазами. Вот почта, вот Богоугодное заведение, вот та вывеска магазина, над которою мы изощряли свое юное остроумие, вот и знакомый винный погреб, вот и цирюльня, хозяин которой меня стриг, и, признаться, прескверно, хотя и уверял всех, что ни в чем не уступает петербургским парикмахерам; вот лавки, площадь, кондитерская с лаконическою надписью над дверьми «Неминай».

За спогадами Л. Глібова: «На большой почтовой дороге между Москвой и Киевом, в том месте, где эта дорога пересекается трактом, идущим из Чернигова в Полтавскую губернию и дальше на юг, составляя отрасль так называемого Белорусского почтового тракта, судьбе угодно было расположить городок, который пережил несколько достопамятных эпох в истории Украины, а теперь считается одним из лучших городов Черниговской губернии. Это – Нежин.
Что касается до помещения для проезжающих, то в этом отношении несправедливо было бы сказать о Нежине, что в нем утомленному путнику негде главы преклонить. О помещении на станции мы говорить не станем: каждый более или менее знает и убедился, что рассчитывать на станционное помещение трудно. В том же дворе, где и станция, находится гостиница г. Стефанеева с двумя отдельными комнатами для проезжающих при общей гостиной или, лучше сказать, столовой. Сам г. Стефанеев бывалый и сведущий грек; с ним соскучившемуся путнику можно с удовольствием побеседовать».

 

 

Із вищенаведеного дізнаємося, що готель «Не минай» (або «Неминай») з кондитерською «Неминай» дійсно існував. І на Масляну 1846 року там перебував Шевченко. Розглянувши розташування вікон у тій будівлі, а вони з одного боку виходили на тодішню міську площу (за спогадами М.Гербеля) – тепер це площа Заньковецької, а з іншого – на вулицю Мостову (за спогадами Л.Глібова), теперішню Ґоголівську.

З цього можна зробити висновок, що напівлегендарний «Не минай» – це сучасне приміщення стоматологічної поліклініки на вулиці Батюка № 7. А ще до написаного можна додати слова зі статті М. Гербеля:« К числу других торговых и промышленных заведении принадлежат: вольная аптека, 4 трактира, 5 гостиниц, из которых лучшая под вывескою «Неминай», 2 кондитерских купца Беляева и компании, и грека Стефаньева, модный магазин, 4 торговых бани, 4 цирюльни и 41 кузница».

М. САМКО, краєзнавець

З газети "Отчий поріг" № 1, 2019 р.,
(Видання ГО "Товариство "Чернігівське земляцтво")